Українська
Українська
Русский
Русский
вул. Новозабарська 2/6,
м. Київ, 04074, Україна

Тел./Факс: (044) 501 90 44,
(044) 430 35 58

e-mail: office@sklo.kiev.ua

На главную Карта сайту Відправити листа
ПОШУК






Хмарка тегів

Останні новини

Історія скла у ювелірному мистецтві

07-05-2018
Історія скла у ювелірному мистецтві

З давніх давен скло використовували для імітації каміння. У другій половині XVIII – на початку XIX цікавість до античності стало загальною модою, і одним із найбільш затребуваних сувенірів з Італії стали камеї. Звісно античного різного каміння на усіх не вистачало і воно було досить коштовним. Тому масове виробництво було налагоджене зі скла.

Ринок підробних дорогоцінностей був дуже широкий у всі часи. Тому у провідних європейськийх центрах склоробства – Венеції на острові Мурано та в Богемії, в області Ізерських гір з центром в Габлонце, було розроблено набор технологій, що дозволяє імітувати практично будь-яке дорогоцінне та напівдорогоцінне каміння. Докладно ця тема висвітлена у книгах С.Яргстроф «Скло у ювелірному мистецтві» та «Скляні буси із Європи».

У першу чергу намагалися підробити, звичайно, найдорожче каміння – діаманти. Спочатку для цього використовували скло із великим вмістом свинцю, що надавав фальшивим діамантам блиск, проте робив їх занадто м’якими. Огранка стиралася занадто швидко, а «діаманти» тьмяніли на очах. 

У XVII сторіччі у скляну масу стали додавати буру і, вдосконалюючи систему огранки, добилися потрібного ефекту.

Як це часто буває в історії, отримані у результаті блискучі «коштовності» було названо не в честь майстрів-винахідників, а на честь успішного торговця, постачальника королівського двору Ж.Ф.Страза, власника магазину на набережній Орфевр у Парижі. Для підсилення блиску під фальшиві діаманти спочатку підкладали фолію, а пізніше, на початку ХІХ, стали сріблити їх нижню частину.

Богемські майстри добивалися ефекту різнокольорових рефлексів, включаючи у безкольорове прозоре скло найтонші плівки червоного, зеленого та синього кольорів. Ще одним із різновидів підробок було скло, тильну сторону якого покривали амальгамою або металічною фарбою.

На початку ХХ сторіччя з цих «діамантів» робили точні копії справжніх фамільних дорогоцінностей і носили їх замість справжніх, у той час як останні зберігалися у банківському сейфі.

Окрім діамантів склодуви віртуозно відтворювали і інше дорогоцінні каміння, застосовуючи для рубінового скла присадки золота або марганцю, смарагдового – міді або хрому, сапфірового – кобальту, аметистового – марганцю, кобальту та золота.

Отримання чистого червоного кольору було найбільш складним та коштовним процесом через необхідність використання золота. Тому із міркувань економії червоні бусини та бісер часто робили двошаровими. Основою служило біле або жовте скло, яке зверху покривали тонким прозорим шаром червоного скла.

У другій половині ХІХ сторіччя в моду увійшло уранове скло, яке використовували для імітації хризопраза.

Використували і непрозоре скло різноманітних відтінків, причому склороби блискуче відтворювали структуру і лазуриту, і малахіту, і яшми та бірюзи.

Ще й досі на блошиних ринках можуть зустрітися продавці, що видають чеську біжутерію за справжнє каміння. Іноді, правда, вони і самі у це свято вірять.

Надзвичайно гарно у майстрів склодувів виходили підробні опали, тому їх часто використовували при виготовленні  прикрас.

Величезним попитом з середини XІХ користувалося авантюринове скло, секрет виготовлення якого було винайдено майстрами з острова Мурано ще у XVII сторіччі.

Секрет цей полягає у тому, що із скляною масою змішують мілкі часточки міді.

Існує легенда, ніби назва скла пов’язана з тим, що спосіб його виготовлення було винайдено випадково, (французькою – «d’aventure» випадково), коли до котла із скляною масою потрапила мідна тирса.

Підібрати відповідний режим виявилося досить важко, однак спосіб довів свою виключну ефективність: авантюринове скло набагато перевершує свій природній аналог. 

До сих пір майже для усіх ювелірних виробів використовують саме авантюринове скло. Відрізнити його від природного мінералу дуже просто: під мікроскопом у склі видно вкраплення міді у формі трикутничків. У той час як у справжньому авантюрині ці інклюзії, звісно, не мають стабільної форми.

У другій половині ХІХ сторіччя було розроблено технологію люстрового покриття. Нанесений на скло тонкий металічний шар давав ефект райдужних розводів, що зазвичай спостерігається на тонкій плівці масла чи нафти на поверхні води.

За допомогою люстрового покриття прозоре або чорне скло перетворювалося у «блискучу» коштовність. Однак з часом ця металічна плівка стирається.

Значно міцнішим є так зване шовкове скло, що виготовляється шляхом поєднання прозорого та непрозорого стекол, а також «атласне» скло, що отримується шляхом насичення скляної маси пухирцями повітря.

Досить популярним об’єктом імітації був гагат – камінь чорного кольору. 

Далі буде..