Українська
Українська
Русский
Русский
вул. Новозабарська 2/6,
м. Київ, 04074, Україна

Тел./Факс: (044) 501 90 44,
(044) 430 35 58

e-mail: office@sklo.kiev.ua

На главную Карта сайту Відправити листа
ПОШУК






Хмарка тегів

Останні новини

Сила Роду та Скла. Робочі династії скловиробників

15-11-2018
Сила Роду та Скла. Робочі династії скловиробників

Кожна професія має своє свято. Для нас професія скловиробника, склодува - це щось більше, ніж просто робота. І 19 листопада – щось більше ніж професійне свято.  Це покликання, справа усього життя і любов до матеріалу, який мимоволі помічаєш на кожному кроці. Матеріал, яким милуєшся, і щоразу із захопленням розповідаєш про нього щось цікаве своїм друзям: і про історію, і про технології, про новинки у світі скла, декоративні та функціональні життєнеобхідні вироби з нього.

Якщо зв’язав із склом своє життя – то це навіки! Із року в рік починаєш все дужче і дужче любити цю справу, свою професію скловиробника. Вкладати у неї свою душу, передавати любов до неї новим поколінням і прививати їм шану до скла.. Одним словом популяризувати цей матеріал у всіх його проявах і шанобливо ставитися до нього і до природних ресурсів.

Робота зі склом дуже затягує..  І правду говорять, що найщасливішими є ті люди, що раз і навіки обрали справу життя і трудяться над нею безперервно, вдосконалюють свою майстерність і саме скло!

Склороби працюють самовіддано, отримують задоволення, передають досвід і виховують нові покоління таких же захоплених склом.

Саме такі слова хочеться сказати про рід Лабенських, що з діда-прадіда працюють на Костопільському заводі скловиробів.

Коли знайомишся з такими відкритими, усміхненими, легкими людьми зі світлими душами, (а, може, це так скло їх души очистило і освітило?! Ніяк інакше!), то хочеться просто тихенько подякувати Богу за знайомство, порадіти за себе і за те, що це ж ми, це українці, це наші склороби. І яка ж це чудова професія!

А ще хочеться слухати і не перебивати їх розповідь про життя, історію роду що і є історією заводу скловиробів у м. Костопіль.

Пізніше про такі світлі сім’ї будемо без упину розповідати друзям, ділитися про це з батьками...

Згадувати і носити ці спогади та світлу енергетику родини склоробів Лабенських у потаємній кишенці глибоко в душі.

А поки понасолоджуємося разом, і послухаємо пана Валерія Мечиславовича Лабенського, який після напруженої зміни на заводі розгортає сімейний альбом зі світлинами своїх ріднесеньких склоробів і його втома вмить зникає, а плечі самі собою вирівнються від гордості,  розповідь починає звучати злагоджено і плавно, лише час від часу  у голосі ледь чути щем за скляну галузь України. Але про це згодом...

Ось на фото і дідусь - Броніслав Павлович 1922 року народження, (на жаль вісім років його вже немає), і  тато - Мечислав Броніславович, що народився у 1946 році, а ось і технічний директор – сам пан Валерій і його сестра Олена Чепурко, що працює федьдшером.  Усе це династія скловиробників заводу у Костополі. Уся родина в зборі - згадують пращурів, віддають шану своїй професії. Для склоробів увесь листопад – місяць ушанування скла.

Старшина сім’ї – зараз це Мечислав Броніславович, бережно розкладає на скатерті сімейні реліквії – вироби Костопільського заводу скловиробів. А з початку заснування підприємства, повірте, їх дуже багато! Це і плафони для керосинових ламп, які були першою необхідністю у повоєнний час, і п'ятилітрові бутлі, які видував ще Броніслав Павлович вручну. Ну, і звісно, модний та колись дефіцитний кришталевий посуд та сувеніри з кришталю!

Кришталевих лебедів виробництва Костопільського скляного заводу розкуповували і везли по усьому світові як найкращий подарунок!

Бутель – виробництва 1970 року, колба, плафон для керосинової лампи

Костопільський завод скловиробів бере свій початок із 1945 року, тоді він мав іншу назву і складався всього з одного цеху. В той час німці спалили польську гуту і Броніслав Павлович Лабенський - дідусь пана Валерія переїхав з Курчицької Гути разом із братами та започаткував у Костополі славну династію склодувів. Перший запис в його трудовій книжці так і звучав «майстер-склодув». Його ж рідний брат пішов працювати інженером-механіком, інший був заступником директора.

У 1945 році завод займався виготовленням віконного скла для військових частин. Після війни ні в кого не залишилось шибок, і скловиробництво доводилося суворо охороняти від пограбування. Скло для вікон тоді робили в одній пічечці. Так починався Костопільський завод скловиробів...

У 10 років пан Валерій вперше переступив поріг склозаводу.

Він завітав у гості до дідуся і з цікавістю спостерігав, як той видуває бутлі… Уже тоді маленький костопільчанин був зачарований процесом роботи зі склом та вирішив продовжити цю велику справу. Сам Броніслав Павлович присвятив Костопільському скляному заводу 38 років життя і вийшов на пенсію.

Прищепивши перед цим любов до професії своєму синові -  Мечиславові, що з 1964 року був прийнятий учнем токаря. Після армії у 1968 поступив токарем 2-го розряду. З 1972-78 році йому дали посаду майстра механічного цеху. У 1988 році був переведений на посаду начальника ремонтно-механічної дільниці.

Мечислав Броніславович тримає в руках зеленого бутля 1970 року виготовлення та згадує, як працював:

З 1965 року завод спочатку підпорядковувався Львову, пізніше Москві. З нього зробили військовий обєкт. Вручну виготовляли усілякі колби, «іскри», «фаготи», балони і відправляли на потреби до столиці. Уся інформація була засекреченою і ніхто нічого нікому не розповідав. Пізніше почали виготовляти кришталь, і трохи намучилися, щиро кажучи: самі змайстрували полірувальний верстат, навчилися варити ванни з вініпласту, які не розчиняла кислота, самі робили креслення, експериментували, але завжди працювали із задоволенням. Усі 3500 чоловік! Зараз трохи душа щемить за усім цим... Раніше на заводі працівники були практично як брати і сестри і працювали за ідею. І зараз такі ж люди на Костопільському заводі скловиробів» - хвилюючись закінчує розповідь пан Мечислав, який 51 рік присвятив одному підприємству.

Валерій Мечиславович пішов працювати на завод відразу після школи, у 1987 році, так само як і батько – учнем токаря. Завод помаленьку розростався, працювало вже три цехи і дві печі.

Цікавим фактом з історії Костопільського склозаводу є зведення цеху із виробництва склоцементу американцями  за американським проектом, де усі цехи були із нержавійки – блищали, як операційна.

Після армії Валерій Лабенський повернувся на завод і встиг отримати третій розряд токаря перед розвалом СРСР. Часи були не найкращі в історії заводу.  Пан Валерій взяв направлення та вступив до Львівського політехнічного інституту на спеціальність «Технологія машинобудування», який закінчив у 1996 році.

Після навчання  повернувся у рідні тенета на Костопільський завод, який на той час був в критичному стані.

У 2001 році пан Валерій пішов працювати у новий цех із виробництва склоформ. Усі верстати були хоч і не нові, але надійні і у досить хорошому стані, ніколи не підводили своїх працівників.

У 2003 році завод освоїв виробництво затребуваних на той час скляних пляшечок для одеколону. Але економіка ніколи не стоїть на місці, і вже незабаром їх виробництво виявилося нерентабельним. Дільниця переорієнтувався на ремонт деталей до склоформуючих машин.

У 2015 році Валерій Лабенський став головним механіком, а його тато Мечислав Броніславович пропрацювавши на скловиробництві 51 рік, пішов на пенсію.

У 2018 році на заводі провели досить велику реконструкцію, зробили більш потужну піч, замінили одну склоформуючу машину на більш сучасну із більшою кількістю секцій. В складальній дільниці зробили модернізацію цеха приготування шихти. У 2018 році Валерій Мачиславович став Технічним директором.

Зараз скловиробництво дуже розвивається і пан Валерій не виключає, що його донька або син-школяр, який часто із класом відвідує батьків на заводі, цілком можливо у майбутньому матимуть справу із скловиробництвом.

На фото: дружина – інженер-конструктор сектору дизайну форм та сестра – черговий фельдшер

Валерій Мечиславович підкреслює, що зараз дуже багато дітей відвідують завод з екскурсіями.

Там вони знайомляться зі склом, взнають, що це найбільш екологічна тара, як правильно утилізувати скло (розбивати та сортувати). Адже дітей потрібно навчати правильному порядку речей ще з малечку.

І хоч до Європи нам іще далеко, але позитивні зрушення уже є. Маємо надію, що в Україні усе буде добре! У нас дуже мудрі працьовиті люди, одна біда – від’їжджають на заробітки закордон. На жаль, на сьогоднішній день, поки що жоден український завод хоч і не може зрівнятися по зарплатам із сусідніми Польщею і Чехією, але все попереду! Просто потрібно, щоб держава допомагала вітчизняному виробникові і трішки дбала про людей, а людям багато не треба, головне щоб не утискали і не заважали. Ми українці самі усе зробимо, і промисловість нашу піднімемо.  І не будемо нікуди їхати на заробітки.

Під мудрим керівництвом та із заохоченнями від Кучерука Сергія Анатолійовича, що також походить із династії склоробів, наш Костопільський завод скловиробів це -  одна сім’я! Ми дуже згуртовані, дружні і завжди залишаємося оптимістами! Щоб змінити життя країни на краще, ми упевнені -  потрібно починати із себе. І все неодмінно вийде! – підсумовує Валерій Мечиславович.